Holarch

Посібник · Архітектура

Функціональна, логічна й фізична архітектура в MBSE: від функцій до архітектури системи

Слухати цей посібник 32 хв

Архітектура системи по черзі відповідає на два запитання: що має робити система і які частини це робитимуть. Цей посібник пояснює функціональне, логічне й фізичне подання архітектури, чому їх тримають окремо, як через них функції розподіляються на реальні компоненти і як із цього розподілу випливають інтерфейси й компроміси, — на прикладі підсистем живлення й обробки даних 6U CubeSat для спостереження Землі.

На цій сторінці
  1. Три погляди на одну систему
    1. Примітка щодо термінології
  2. Місце архітектури в життєвому циклі
  3. Функціональна архітектура
  4. Логічна архітектура
  5. Фізична архітектура
  6. Розподіл: від «що» до «хто»
    1. Правила
    2. Покажіть розподіл на одній діаграмі
  7. Інтерфейси випливають із розподілу
  8. Архітектурні компроміси
  9. Опрацьований приклад: зрізи живлення й обробки даних EO-1
    1. Фізична архітектура
    2. Логічний рівень для двох зрізів
    3. Розподіл, перевірений у матриці
    4. Інтерфейси, що випливають із розподілу
    5. Відкритий компроміс у зрізі живлення
  10. Як LML і SysML виражають три подання
  11. Контрольний список для рецензування архітектури
  12. Типові помилки
  13. Спробуйте в Holarch
  14. Куди далі

Три погляди на одну систему

Архітектуру легко намалювати й важко зробити правильно, бо одне креслення зазвичай намагається сказати три різні речі одночасно: що робить система, як її робота згрупована у зв’язні частини і яке обладнання й програмне забезпечення буде фактично створено. Модельно-орієнтована системна інженерія розділяє це на три подання однієї системи, пов’язані розподілом:

Функціональна архітектураЛогічна архітектураФізична архітектура
Відповідає наЩо має робити система?Як робота згрупована в елементи незалежно від технології?Які реальні компоненти виконують роботу?
ЕлементиФункції та предмети, якими вони обмінюютьсяЛогічні елементи (їх також називають логічними компонентами або функціональними блоками) та їхні логічні інтерфейсиОбладнання, програмне забезпечення, люди й об’єкти інфраструктури з фізичними інтерфейсами
НазваДієслово й іменник: Regulate Bus Power (стабілізувати живлення шини)Іменник для ролі: Power Conditioning (кондиціонування живлення)Іменник для речі: Power Distribution Unit (блок розподілу живлення)
Змінюється, колиЗмінюються вимогиЗмінюється концепціяЗмінюється постачальник, технологія або номер деталі
З’єднуються черезВходи й виходиЛогічні інтерфейси: що має пройти, а не якКабелі, шини, радіолінії, трубопроводи, механічні з’єднання
Типові діаграмиДерево функцій, FFBD, діаграма N2Блок-діаграми логічних елементів, N2 елементівДіаграми Asset або блок-діаграми, внутрішні блок-діаграми, діаграми інтерфейсів

Саме розділення подань дає команді змінювати одне, не перемальовуючи інших. Якщо змінюється постачальник акумулятора, змінюється фізичне подання, а функції залишаються на місці. Якщо замовник додає вимогу, з’являється функція, і команда може запитати, якому логічному елементу її віддати, ще до суперечок про блоки. А якщо команда хоче порівняти два проєкти, вона може зафіксувати функціональне й логічне подання і змінювати лише фізичне, — саме це й робить порівняння чесним.

ISO/IEC/IEEE 42010 називає цю ідею точками зору й поданнями: одна архітектура, описана кількома поданнями, кожне з яких відповідає на занепокоєння певних зацікавлених сторін. Три подання тут — це ті, що потрібні майже кожному системному проєкту.

Примітка щодо термінології

Ці слова вживають не скрізь однаково. Деякі тексти називають функціональну архітектуру логічною, бо обидві вільні від обладнання; посібник із функціонального аналізу вживає «логічне подання» саме в цьому широкому значенні. Інші вживають «логічний» лише для описаного тут середнього рівня — групування функцій у технологічно нейтральні елементи. Багато невеликих проєктів пропускають середній рівень і розподіляють функції прямо на фізичні підсистеми. Будь-який із цих варіантів працює, якщо проєкт записує, який саме він використовує, і не змішує функції, ролі та номери деталей на одній діаграмі.

Місце архітектури в життєвому циклі

ISO/IEC/IEEE 15288 відносить цю роботу до двох технічних процесів. Процес визначення архітектури (пункт 6.4.4) розробляє варіанти архітектури, оцінює їх і вибирає один, виражений як набір узгоджених подань. Процес визначення проєкту (пункт 6.4.5) потім надає кожному елементу достатньо деталей, щоб його виготовити або придбати. Визначення системних вимог живить обидва, а системний аналіз (6.4.6) постачає числа, які вирішують вибір між варіантами.

NASA Systems Engineering Handbook (NASA/SP-2016-6105 Rev 2) дотримується того самого порядку під іншими назвами: логічна декомпозиція (розділ 4.3) перетворює вимоги на функціональні й поведінкові моделі, а визначення проєктного рішення (розділ 4.4) перетворює їх на альтернативні фізичні проєкти й вибирає один. INCOSE Systems Engineering Handbook описує цикли, що їх пов’язують: робота над архітектурою регулярно повертає команду до вимог, а робота над проєктом — до архітектури.

На практиці: спочатку функціональна архітектура, потім логічне групування, потім один або кілька варіантів фізичної архітектури, кожен повністю розподілений, щоб можна було порівняти його інтерфейси й бюджети, потім аналіз компромісів для вибору одного й, нарешті, визначення інтерфейсів і проєктування компонентів.

Функціональна архітектура

Функціональна архітектура вказує, що має робити система, не визначаючи як. Її будівельні блоки — дерево функцій (одна функція верхнього рівня, декомпозована рівень за рівнем), потік для кожної батьківської функції (послідовність, паралельні гілки, альтернативи й цикли) і предмети, які кожна функція виробляє й споживає. Кожна функція простежується до вимог, які вона задовольняє.

Посібник із функціонального аналізу описує метод на тому самому CubeSat, що й нижче. Для роботи над архітектурою його ключові результати — функції найнижчого рівня (одиниці, що розподіляються), предмети між ними (вихідний матеріал для інтерфейсів) і вимоги до кожної функції, які переходять разом із нею до компонента, що її виконує.

Логічна архітектура

Логічний елемент — це відповідальність, потрібна системі, сформульована без вибору технології, яка її забезпечить. Energy Storage (накопичення енергії) — логічний елемент; літій-іонний акумуляторний блок, батарея суперконденсаторів і маховик — три фізичні способи його реалізувати. Логічна архітектура групує функції в такі елементи й фіксує, що має проходити між ними.

Навіщо додавати рівень між функціями й частинами? Є три причини:

  • Він стабілізує проєкт. Функції дрібні, а частини мінливі. Кілька логічних елементів із чіткими відповідальностями переживають зміну постачальників і оновлення технологій, тож вимоги й інтерфейси, сформульовані щодо них, теж їх переживають.
  • Він задає рамку для альтернатив. Аналіз компромісів порівнює фізичні варіанти щодо тих самих логічних елементів. Без цієї спільної рамки два варіанти часто відрізняються не лише тим, як вони працюють, а й тим, що вони роблять, і порівняння не є чесним.
  • Він відділяє «що йде разом» від «що купується разом». Два логічні елементи можуть опинитися в одному блоці (бортовий комп’ютер, що виконує і обробку команд, і керування відмовами), або один елемент може охоплювати кілька блоків (керування відмовами, розділене між програмним забезпеченням і апаратною схемою відключення). Явне бачення цієї різниці — початок доброго рішення щодо розподілу.

Щоб сформувати логічні елементи, подивіться на діаграму N2 функцій. Функції, що обмінюються багатьма предметами, спільно використовують дані або мають працювати з однаковою частотою, належать разом; функції, що обмінюються мало, можуть жити окремо. Це правило зв’язності й зчеплення, знайоме з програмної інженерії: сильні зв’язки всередині елемента, мало зв’язків між елементами. Назвіть кожен елемент за його відповідальністю, перевірте, що кожна функція потрапляє рівно в один елемент, і напишіть для кожного призначення в одному реченні.

Фізична архітектура

Фізична архітектура називає реальні речі: апаратні збірки, програмні елементи, людей і об’єкти інфраструктури, організовані як розбиття від системи через сегменти й підсистеми до компонентів. Кожен компонент має атрибути, потрібні для проєктування й бюджетів (маса, потужність, швидкість передавання даних, вартість), і з’єднаний з іншими фізичними інтерфейсами: джгутами, шинами, радіолініями, механічними кріпленнями, трубопроводами.

Включіть зовнішні системи й середовище як контекст поза межею системи, щоб їхні інтерфейси також можна було перелічити.

Розподіл: від «що» до «хто»

Розподіл — це рішення, що певний елемент одного подання реалізується певним елементом наступного. Він утворює ланцюжок:

requirement  -> satisfied by -> function
function     -> allocated to -> logical element
logical      -> allocated to -> physical component

Коли логічний рівень пропущено, функції розподіляють безпосередньо на фізичні компоненти. Вимоги й обмеження, що не є функціями (маса, робоча температура, обов’язковий стандарт), розподіляють прямо на компоненти або на систему й ніколи не втискують у дерево функцій.

Правила

  • Кожну функцію найнижчого рівня розподілено. Функція, яку ніхто не виконує, — це робота, якої система не робитиме. Батьківські функції покриваються через дочірні.
  • Кожна функція найнижчого рівня має одного власника. Якщо для виконання функції мають співпрацювати два компоненти, усередині неї ховається інтерфейс; декомпонуйте функцію, доки кожна частина не матиме одного виконавця, і інтерфейс між ними стане видимим.
  • Багато функцій на один компонент — це нормально. Бортовий комп’ютер планує команди, зберігає дані й виконує керування відмовами. Розподіл «багато до одного» — це спосіб ефективно використовувати реальне обладнання; перевірте лише, що компонент витримує сукупне навантаження (обчислення, пам’ять, живлення, часові вимоги).
  • Одна функція на багато компонентів — це сигнал. На найнижчому рівні це означає, що функцію декомпоновано недостатньо. На батьківському рівні це очікувано: батьківську функцію виконує набір компонентів, що виконують її дочірні функції.
  • Розподіл простежується в обидва боки. Для будь-якого компонента можна перелічити функції, які він виконує, а через них — вимоги, яким він має відповідати; для будь-якої вимоги можна знайти відповідальні функцію й компонент. Саме це робить можливим аналіз впливу змін (посібник із простежуваності вимог показує як).

Звичайний спосіб рецензувати розподіл — матриця розподілу: функції в рядках, компоненти в стовпцях, позначка там, де компонент виконує функцію. Порожній рядок — нерозподілена функція; порожній стовпець — компонент, що нічого не робить; рядок із двома позначками на найнижчому рівні — спільна функція.

Покажіть розподіл на одній діаграмі

Матриця відповідає на запитання по одній клітинці. Ієрархія розподілу показує ті самі зв’язки у формі фізичного розбиття: система ліворуч, її підсистеми в стовпці з функціями, які виконує кожна, а компоненти кожної підсистеми перелічено поруч із їхніми власними функціями. Одна картинка показує, хто що робить і де ця робота розташована в структурі.

Рисунок показує 1 EO-1 Spacecraft саме так. Читайте його зліва направо. Рядок під підсистемою перелічує функції, які вона виконує сама; її список компонентів додає функції, передані її частинам. 1.3 EPS виконує F3 Generate and Store Power, а її список покладає F3.1–F3.3 на сонячні батареї, акумуляторний блок і блок розподілу живлення. 1.5 Communications сама нічого не виконує: її робота припадає на UHF-трансивер (F6) і передавач S-діапазону (F9). Блок системи несе F5 Operate Imaging Orbits, якою не володіє жодна окрема підсистема. Номери на кшталт OPS.4 і SM.2 — це кроки сценарію експлуатації та дії безпечного режиму, що їх виконують ті самі підсистеми.

На цьому поданні дві перевірки займають лічені секунди:

  • Кожну функцію покриває щонайменше одна підсистема. Пройдіть списком функцій і знайдіть кожен номер на діаграмі. F1–F10 усі присутні. F11 Process and Deliver Images немає, бо її виконує 2.2 Mission Operations Center на землі. Функція, якої немає на жодній діаграмі системи чи її сусідів, не має виконавця.
  • Функція під кількома підсистемами позначає інтерфейс. Коли один номер з’являється під двома підсистемами, вони поділяють цю роботу, і те, що проходить між ними, є інтерфейсом, намальованим чи ні. Декомпонуйте функцію, доки кожна частина не матиме одного виконавця, і зафіксуйте інтерфейс. В EO-1 кожна функція з’являється один раз.

SysML показує ту саму інформацію блок за блоком, у відділенні allocatedFrom, яке перелічує, що розподілено на блок. Ієрархія розподілу показує ці списки для всього розбиття одночасно.

Інтерфейси випливають із розподілу

У функціональному поданні предмет переходить від однієї функції до іншої. Після розподілу той самий предмет переходить від компонента, що виконує першу функцію, до компонента, що виконує другу. Якщо це різні компоненти, предмет тепер перетинає фізичну межу, і щось має його перенести. Саме звідси й беруться інтерфейси:

  1. Для кожного предмета, яким обмінюються функції, знайдіть виконавця функції, що його виробляє, і функції, що його споживає.
  2. Якщо виконавець той самий, обмін є внутрішнім для цього компонента; це проєктне питання для команди самого компонента.
  3. Якщо виконавці різні, обмін потребує фізичного шляху між ними: наявного інтерфейсу, що може його перенести, або нового.
  4. Перевірте пропускну здатність кожного шляху щодо всього, що він переносить, і призначте кожному інтерфейсу власника й статус.

Саме тому вибір розподілу такий важливий. Перенесення однієї функції з одного компонента на інший може створити інтерфейси, усунути їх або перевести важкий потік даних на повільнішу лінію. Добрий розподіл тримає найважчі й найчастіші обміни всередині компонентів, а на межах залишає прості й стабільні. Коли інтерфейси знайдено, посібник із документа контролю інтерфейсів описує, як їх визначати й контролювати.

Архітектурні компроміси

Майже ніколи не існує лише однієї розумної фізичної архітектури. Кожен варіант реалізує ті самі логічні елементи по-різному, і саме ці відмінності зважує аналіз компромісів:

  • Інтеграція чи розділення. Розміщення кількох логічних елементів в одному компоненті заощаджує масу, живлення й інтерфейси, але пов’язує їхні відмови та графіки. Розділення ізолює несправності й постачальників ціною більшої кількості інтерфейсів.
  • Апаратне чи програмне. Функція на кшталт захисту від зниженої напруги може бути програмним правилом на бортовому комп’ютері, апаратною схемою відключення в блоці живлення або обома. Кожен вибір переміщує вимоги, обсяг тестування й види відмов.
  • Куди йдуть важкі потоки. Високошвидкісні дані, велика потужність і жорсткі часові вимоги дорого обходяться на межах. Розподіл, що розміщує виробника й споживача важкого потоку в різних компонентах, потребує між ними спроможного інтерфейсу.

Оцінюйте варіанти за критеріями, виведеними з вимог, з вагами, погодженими до того, як стануть відомі оцінки, і перевірте, наскільки можуть змінитися ваги, перш ніж зміниться переможець. Приклад аналізу компромісів опрацьовує цей метод на тому самому CubeSat, а посібник із методу Монте-Карло показує, як поводитися з невизначеними вхідними даними, коли запаси малі.

Опрацьований приклад: зрізи живлення й обробки даних EO-1

Приклад — EO-1, вигаданий 6U CubeSat для спостереження Землі на сонячно-синхронній орбіті висотою 500 km, та сама система, яку розглядають інші посібники (приклад проєкту MBSE проводить через усю модель). Два її зрізи показують повний ланцюжок від функцій до компонентів: підсистему електроживлення (EPS) і підсистему керування командами й обробки даних (C&DH). Усе наведене нижче взято з моделі, зокрема її логічний рівень L1–L6, що є частиною еталонної моделі EO-1 (v1.0) і демопроєктів, створених у Holarch 2.2.1 або новіших версіях.

Завантажити: ланцюжок розподілу EO-1 для EPS і C&DH (CSV): по одному рядку на функцію EPS і C&DH з її вимогами, логічним елементом, компонентом, предметами, якими вона обмінюється з іншими компонентами, та інтерфейсами, що їх переносять. Використовуйте його як шаблон для власної таблиці розподілу.

Фізична архітектура

Фізичне розбиття моделі починається з 0 EO-1 Mission, під яким розташовані космічний апарат, наземний сегмент, ракета-носій і орбітальне середовище. Космічний апарат має шість підсистем, і три з них розбито на частини:

  • 1.3 EPS містить 1.3.1 Solar Arrays (дві розгортні панелі з трикаскадними елементами), 1.3.2 Battery Pack (8-елементний літій-іонний, 77 Wh) і 1.3.3 Power Distribution Unit (відстеження точки максимальної потужності, стабілізація 12 V, комутовані виходи навантажень).
  • 1.4 C&DH — це один блок: бортовий комп’ютер із 64 GB пам’яті для даних корисного навантаження.
  • Канали — це фізичні інтерфейси з номерами, як-от IF-01–IF-04 для ліній живлення від EPS і IF-09 Power Telemetry Link — лінія I2C між блоком розподілу живлення й бортовим комп’ютером.

Логічний рівень для двох зрізів

Саме фізичне розбиття веде прямо від функцій до підсистем і частин. Логічний рівень для двох зрізів показує, що додає проміжний крок. Шість логічних елементів, L1–L6 під L0 EO-1 Logical Architecture, охоплюють задіяні функції:

Логічний елементВідповідальністьЗгруповані в ньому функціїРеалізується
L1 Power GenerationПеретворювати зовнішнє джерело енергії на електроенергіюF3.1 Convert Sunlight to Power1.3.1 Solar Arrays
L2 Energy StorageЗберігати енергію для тіні й пікових навантаженьF3.2 Store Battery Energy1.3.2 Battery Pack
L3 Power Conditioning and DistributionСтабілізувати шину, керувати заряджанням, комутувати навантаженняF3.3 Regulate Bus Power1.3.3 Power Distribution Unit
L4 Onboard Command ProcessingПеревіряти, планувати й виконувати командиOPS.3 Load Command Schedule, SM.1 Execute Command Schedule, SM.3 Enable S-band Transmitter1.4 C&DH
L5 Payload Data ManagementСтискати, зберігати й видавати дані корисного навантаженняF8 Store Payload Data, OPS.7 Encode and Store Image1.4 C&DH
L6 Fault ManagementВиявляти несправності й переводити космічний апарат у безпечний станF10 Enter Safe Mode1.4 C&DH

Сторона EPS відображається один до одного: кожен логічний елемент має власну частину. Сторона C&DH — ні: три логічні елементи спільно використовують один бортовий комп’ютер. Для CubeSat, де другий процесор коштує маси, живлення й об’єму, це законне проєктне рішення, але логічний рівень робить його видимим вибором, а не випадковістю. Він також показує альтернативи, які міг би зважити аналіз компромісів: L5 в окремому блоці масової пам’яті або частина L6 як апаратне відключення за зниженої напруги в блоці розподілу живлення, що забезпечило б вимогу 4.3 (безпечний режим протягом 10 секунд після виявлення зниженої напруги) без залежності від бортового програмного забезпечення.

Розподіл, перевірений у матриці

Модель фіксує виконавця кожної функції зв’язком performed by. Матриця розподілу з деревом функцій F0 Perform EO-1 Mission у рядках і деревом активів місії в стовпцях показує весь розподіл одразу (стовпці, що нічого не виконують, приховано):

Прочитайте матрицю, звіряючи з правилами:

  • Кожну функцію розподілено. Кожна з 18 функцій має рівно одну позначку. Єдиний порожній рядок — F0, функція верхнього рівня, яка покривається через дочірні.
  • Батьківські — на підсистеми, дочірні — на частини. F3 Generate and Store Power виконує EPS, а три її підфункції — три частини EPS. Розподіл узгоджений між рівнями: виконавець кожної дочірньої функції є частиною виконавця батьківської.
  • «Багато до одного» на C&DH. Стовпець C&DH має в цьому дереві дві позначки, F8 і F10. У всій моделі він виконує шість дій, додаючи OPS.3 Load Command Schedule і OPS.7 Encode and Store Image зі сценарію експлуатації та дві дії режимів із машини станів. Це наведене вище групування L4–L6, утілене конкретно.
  • Підсистема виконує роботу частини. F4.2 Compute Control Torques виконує сама 1.2 ADCS, тоді як сусідні функції передано частинам (зоряному датчику, маховикам, магнітним виконавчим органам). ADCS не має в розбитті частини-контролера, хоча три зв’язки рівня частин (IF-16–IF-18) закінчуються на ADCS. Додавання частини на кшталт ADCS Controller і перенесення на неї F4.2 та цих кінців зв’язків змусило б розбиття казати те, що вже випливає з інтерфейсів.
  • Функція на весь космічний апарат. F5 Operate Imaging Orbits виконує 1 EO-1 Spacecraft. Це правильно для функції, яка насправді є повторюваним циклом над іншими функціями: жодна окрема підсистема нею не володіє, а її вимоги (час повторного огляду, строк місії) належать до системного рівня.

Матриця також виявляє розподіли, які варто ще раз звірити з вимогами. Вимогу 4.4 Downlink Encryption, додану після базової лінії вимог, задовольняють F8 Store Payload Data і C&DH. Шифрування кадрів — інше перетворення, ніж їх зберігання; функція на кшталт Encrypt Downlink Frames під L5 несла б її точніше й дала б команді тестування одне місце для перевірки.

Інтерфейси, що випливають із розподілу

Коли кожну функцію живлення розподілено на частину, предмети між цими функціями показують, де EPS потребує фізичних шляхів. Діаграма фізичних входів/виходів EPS проводить лінію всюди, де функція, яку виконує одна частина, надсилає предмет функції, яку виконує інша:

Кожна лінія — це функціональний обмін, який розподіл перетворив на фізичний:

Елемент обмінуВід функції (виконавець)До функції (виконавець)Переносить
Array Power OutputF3.1 (Solar Arrays)F3.3 (Power Distribution Unit)IF-20 Array Power
Battery Charge PowerF3.3 (Power Distribution Unit)F3.2 (Battery Pack)IF-21 Battery Power
Battery Discharge PowerF3.2 (Battery Pack)F3.3 (Power Distribution Unit)IF-21 Battery Power
Power TelemetryF3.3 (Power Distribution Unit)F10 Enter Safe Mode (C&DH)IF-09 Power Telemetry Link
Safe Mode CommandsF10 Enter Safe Mode (C&DH)F3.3 (Power Distribution Unit)IF-09 Power Telemetry Link
Solar IlluminationОрбітальне середовище (поза системою)F3.1 (Solar Arrays)IF-23 Sunlight Path

Внутрішня блок-діаграма EPS показує ті самі обміни з фізичного боку: кожен з’єднувач між частинами, його статус і предмети, які він передає.

Вирізняються три моменти:

  • Кожен функціональний обмін має шлях. IF-20 і IF-21 існують, бо F3.1, F3.2 і F3.3 розташовані на різних частинах. Якби керування зарядом вбудували в акумуляторний блок, Battery Charge Power був би обміном усередині блока, а IF-21 переносив би натомість нестабілізоване живлення шини: розподіл визначає, що переносить інтерфейс.
  • Зрізи зустрічаються на одному інтерфейсі. Окрім лінії живлення C&DH, єдиний обмін між зрізами EPS і C&DH — це цикл телеметрії й команд керування відмовами. Оскільки L6 Fault Management розташовано на бортовому комп’ютері, а дані про живлення надходять від блока розподілу живлення, IF-09 перебуває на критичному шляху вимоги 4.3. Він переносить 0.01 Mbps телеметрії й 0.001 Mbps команд по лінії I2C 0.4 Mbps — запас достатній, — але його затримка й поведінка, коли бортовий комп’ютер зайнятий або перезапускається, тепер мають бути в ICD.
  • Межа типізована. IF-22 Regulated Bus закінчується на порту EPS 12 V Bus, типізованому 12 V Power Interface. Кожна підсистема, що споживає живлення, підключається до цього одного визначення, тож зміну напруги шини чи обмеження струму вносять в одному місці.

Відкритий компроміс у зрізі живлення

Розподіл також розміщує бюджети в правильному місці. Вимога 3.1 вимагає, щоб сонячні батареї генерували щонайменше 30 W середньовиткової потужності наприкінці строку служби (було 28 W, доки середньовиткове навантаження не зросло до 26 W після попереднього рецензування проєкту). TC-06 виміряв 75.1 W пікової потужності; за освітленої частки 0.62 і ККД тракту живлення 0.6, прийнятих у моделі, це дає близько 27.9 W у середньому за виток, менше за 30 W. Вимогу розподілено через F3.1 на сонячні батареї, тож саме туди потрапляє нестача, а варіанти є архітектурними:

  • більша площа батарей або ефективніші елементи на L1 (маса, складність розгортання, вартість);
  • кращий тракт живлення на L3, що підвищить ККД 0.6 (інша топологія стабілізатора в блоці розподілу живлення);
  • менше навантаження: зміна в експлуатації, за якої за виток знімається менше цілей, що переносить проблему на вимоги місії.

Кожен варіант — це можлива зміна фізичної архітектури або концепції, і кожен можна оцінити за тими самими критеріями. Це місток від архітектури до аналізу компромісів; доки його не закрито, результат TC-06 залишається підозрілим, як описує посібник із простежуваності.

Як LML і SysML виражають три подання

LML (Lifecycle Modeling Language) має невеликий словник. Функції — це Actions, декомпоновані через decomposed by, що обмінюються Input/Outputs через generates і receives. Компоненти — це Assets, з’єднані Conduits, які передають (transfer) Input/Outputs. Розподіл — це зв’язок performs (у зворотному напрямку — performed by) від Asset до Action, а вимоги розподіляються через satisfies. LML не має окремого класу для логічних елементів; проєкт, якому потрібен логічний рівень, моделює його як друге дерево Asset, позначене міткою на кшталт Logical. EO-1 так і робить: його схема додає пару зв’язків allocated to / allocated from, що групує кожну функцію в її логічний елемент, тож performed by і далі означає частину, яка виконує роботу, а кожна частина пов’язана (related to) з логічним елементом, який вона реалізує.

SysML має окреме поняття розподілу. У SysML v1 функції — це діяльності або дії, компоненти — блоки й частини, а розподіл — залежність «allocate», яку часто показують як доріжки (розділи діяльності allocate) на діаграмі діяльності або як відділення розподілу на блоках. Логічна й фізична архітектури зазвичай є двома ієрархіями блоків із розподілами між ними.

У SysML v2 ті самі ідеї записують текстом. Дії — це action def і action, компоненти — part def і part, а розподіл — оператор allocate … to …; (або perform, коли частина виконує дію). Наведений нижче лістинг записує два зрізи EO-1 у цій формі: функціональне, логічне й фізичне подання, ланцюжок розподілу між ними і цикл телеметрії, що стає IF-09.

package EO1Architecture {
    // Items the functions exchange
    item def PowerTelemetry;
    item def SafeModeCommands;

    // Functional architecture: what the system does
    action def GenerateAndStorePower {
        action convertSunlight;
        action storeEnergy;
        action regulateBus {
            out telemetry : PowerTelemetry;
            in commands : SafeModeCommands;
        }
    }
    action def EnterSafeMode {
        in telemetry : PowerTelemetry;
        out commands : SafeModeCommands;
    }
    action def StorePayloadData;

    // Logical architecture: solution-independent elements
    part def PowerGeneration;
    part def EnergyStorage;
    part def PowerConditioning;
    part def FaultManagement;
    part def DataStorage;

    // Physical architecture: the real components
    part def SolarArray;
    part def BatteryPack;
    part def PowerDistributionUnit;
    part def FlightComputer;

    part def Spacecraft {
        action power : GenerateAndStorePower;
        action safeMode : EnterSafeMode;
        action storeData : StorePayloadData;

        part logical {
            part generation : PowerGeneration;
            part storage : EnergyStorage;
            part conditioning : PowerConditioning;
            part faults : FaultManagement;
            part data : DataStorage;
        }
        part eps {
            part solarArrays : SolarArray[2];
            part battery : BatteryPack;
            part pdu : PowerDistributionUnit;
        }
        part cdh : FlightComputer;

        // Functions to logical elements
        allocate power.convertSunlight to logical.generation;
        allocate power.storeEnergy to logical.storage;
        allocate power.regulateBus to logical.conditioning;
        allocate safeMode to logical.faults;
        allocate storeData to logical.data;

        // Logical elements to physical components
        allocate logical.generation to eps.solarArrays;
        allocate logical.storage to eps.battery;
        allocate logical.conditioning to eps.pdu;
        allocate logical.faults to cdh;
        allocate logical.data to cdh;

        // The functional exchange becomes an interface between components
        flow of PowerTelemetry from power.regulateBus.telemetry to safeMode.telemetry;
        flow of SafeModeCommands from safeMode.commands to power.regulateBus.commands;
    }
}

Два рядки allocate logical.… to cdh; — це розподіл «багато до одного» на C&DH з першого погляду. Підручник із SysML v2 крок за кроком будує систему живлення EO-1, зокрема її розподіл через perform.

Контрольний список для рецензування архітектури

  • Проєкт зафіксував, які подання він використовує (функціональне й фізичне або функціональне, логічне й фізичне) і що означає кожне слово.
  • Кожну функцію найнижчого рівня розподілено рівно на один логічний елемент або компонент.
  • Кожен компонент виконує щонайменше одну функцію, а кожен логічний елемент реалізовано щонайменше одним компонентом.
  • Виконавець кожної функції є частиною виконавця її батьківської функції.
  • Компоненти, що виконують багато функцій, перевірено на сукупне навантаження: обчислення, пам’ять, живлення й часові вимоги.
  • Кожен предмет, яким обмінюються функції на різних компонентах, має фізичний шлях, і кожен шлях переносить щонайменше один предмет.
  • Кожен інтерфейс має власника, статус і пропускну здатність, перевірену щодо суми того, що він переносить.
  • Вимоги, що є обмеженнями, розподілено на компоненти або систему, а не на вигадані функції.
  • Бюджети маси, живлення й даних розподілено на компоненти, і їхні зведення вкладаються в системні межі із запасом.
  • Для кожного важливого рішення щодо розподілу розглянуто щонайменше одну альтернативну фізичну архітектуру, а вибір зафіксовано з обґрунтуванням.

Типові помилки

ПомилкаЧому це шкодитьВиправлення
Починати з фізичної блок-діаграмиПроєкт зафіксовано до того, як відомі функції; згодом функції підганяють під блокиСпершу погодьте функції та їхні обміни, потім розподіляйте
Функції, названі за компонентамиФункціональне й фізичне подання зливаються в одне креслення, і альтернативи неможливо порівнятиНазивайте функції дієсловом та іменником, які міг би виконати будь-який проєкт
Спільні функції найнижчого рівняУсередині функції ховається інтерфейс, і ніхто ним не володієДекомпонуйте, доки кожна частина не матиме одного виконавця
Підсистеми, що один до одного повторюють перелік функційКожна функція отримує власну підсистему, тож розподіл нічого не вирішує, а фізичне подання повторює функціональнеРозбивайте за фізичними критеріями, як-от розташування, технологія чи постачальник, і дозвольте функціям охоплювати кілька підсистем (декомпоновані так, щоб кожна частина все одно мала одного виконавця)
Розподіл ведуть в електронній таблиці поряд із моделлюТаблиця й модель розходяться; аналіз впливу дає хибні відповідіФіксуйте розподіл як зв’язки в моделі й генеруйте з них матрицю
Інтерфейси перелічено за кресленням джгутівОбміни без дроту (радіо, оптичні, теплові, програмні) пропускаютьсяВиводьте інтерфейси з розподілених функціональних обмінів

Спробуйте в Holarch

Holarch — інструмент MBSE з проєктами LML і проєктами SysML v2. У проєкті LML функції — це Actions, компоненти — Assets, а розподіл — performed by; у проєкті SysML v2 це використання дій і частин, пов’язані через perform і allocate (див. проєкти SysML v2). Наведений вище приклад — демопроєкт CubeSat EO-1: створіть його через Керування проєктами → Файли проєкту ▾ → Новий демопроєкт → CubeSat (системна інженерія з посібником). Щоб прорецензувати його архітектуру:

  1. Відкрийте Поведінка → Функціональний аналіз, щоб побачити дерево функцій, потік і FFBD. Пов’яжіть кожну функцію з її компонентом через performed by у розділі Трасування інспектора й позначте Підсистема, щоб показати виконавців у таблиці розподілу.
  2. Для матриці розподілу відкрийте Верифікація → Матриця простежуваності. Натисніть чип Рядки й виберіть Ієрархія під кореневою сутністю з F0 Perform EO-1 Mission; натисніть чип Стовпці й виберіть Ієрархія під кореневою сутністю з 0 EO-1 Mission; задайте для Зв’язок значення performed by і позначте Приховати порожні стовпці. Натисніть порожню клітинку, щоб розподілити, і Зберегти подання…, щоб зберегти налаштування. Див. документацію з Матриці простежуваності.
  3. Відкрийте Діаграма Asset для 1 EO-1 Spacecraft зі сторінки Діаграми, щоб побачити фізичну архітектуру, потім перемкніть селектор типу діаграми на Діаграма фізичних входів/виходів. Її лінії беруться з розподілених обмінів і каналів; перевірки діаграми (Перевірки на панелі інструментів) перелічують кожен обмін без каналу, що міг би його перенести. Див. побудова фізичної архітектури й перевірка її інтерфейсів.
  4. Двічі клацніть EPS на цій Діаграмі Asset, щоб відкрити її власну діаграму, і перемкніть селектор типу на Діаграма фізичних входів/виходів або Діаграма внутрішніх блоків, щоб побачити два показані вище подання EPS.
  5. Для ієрархії розподілу знову відкрийте Діаграма Asset для 1 EO-1 Spacecraft, перемкніть селектор типу на Діаграма ієрархії, натисніть Налаштувати на панелі інструментів і виберіть шаблон Ієрархія розподілу в розділі Параметри. Див. шаблон «Ієрархія розподілу».
  6. Відкрийте Інтерфейси → Діаграми N², щоб побачити обміни між функціями, і Інтерфейси → Реєстр інтерфейсів — для кожного каналу з його статусом і перевіркою пропускної здатності.
  7. Запустіть Верифікація → Перевірки моделі: Action.11 перелічує дії, які не виконує жоден актив, Asset.11 — активи, що не виконують жодної дії, а Asset.13 — активи, що обмінюються предметом, не маючи спільного каналу.

Із потоку на Діаграмі Action Упорядкувати ▾ → Згенерувати діаграму Asset будує перший фізичний контекст із виконавців і предметів, якими вони обмінюються.

Куди далі